«Ні» спалюванню сміття на присадибній земельній ділянці
Відповідно до ст. 351 Закону України від 05.03.98 р. № 187/98-ВР «Про відходи»1 термічне оброблення (спалювання) побутових відходів дозволяється лише на спеціально призначених для цього підприємствах чи об’єктах. Спалювання твердих побутових відходів2 дозволяється лише на енергетичні цілі з метою одержання теплової та/або електричної енергії.
1 Далі за текстом — Закон № 187.
2 Далі за текстом — ТПВ.
Присадибна ділянка — це земельна ділянка, що передається у власність громадян для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що випливає зі ст. 118 Земельного кодексу України. Крім іншого, в Правилах утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.06 р. № 105, зазначається, що присадибна земельна ділянка — це ділянка землі, що передається у власність громадян для обслуговування житлового будинку. Доцільно поставити запитання щодо можливості спалювання на ній ТПВ.
У свою чергу, ст. 26 Закону України від 06.09.05 р. № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» передбачається, що благоустрій присадибної ділянки проводиться її власником або користувачем цієї ділянки. Власник або користувач присадибної ділянки може на умовах договору, укладеного з органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, забезпечувати належне утримання території загального користування, прилеглої до його присадибної ділянки.
Так, зокрема, тією ж ст. 351 Закону № 187 визначено, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів.
Також цією ж нормою регламентовано, що поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм, стандартів і правил.
Відповідно до ст. 27 Закону України від 19.11.92 р. № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров’я» санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до: планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об’єктів; очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.
Відповідно до п. 4.1 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.06.96 р. № 1733, на території, де, у тому числі, розташований житловий фонд, мають бути створені максимально сприятливі умови проживання населення з урахуванням нормативного забезпечення повним набором установ соціального, культурного та побутового обслуговування населення, додержання нормативних показників густоти населення на території житлових кварталів та районів, якості навколишнього середовища та мікроклімату, вимог до організації та благоустрою присадибних територій, транспортної та інженерної інфраструктури відповідно до діючих будівельних норм та правил, а також вимог цих Правил4.
3 Далі за текстом — Правила.
4 Ці Правила є обов’язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав.
Як бачите, прямо цією нормою не визначено суб’єкта, який має створювати сприятливі умови проживання населення. Але логічно, що це має бути ОМС. І тут слід згадати про Закон України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування»5. Відповідно до ст. 30 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин, затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів.
5 Далі за текстом — Закон № 280.
У свою чергу, ст. 33 Закону № 280 визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належить визначення території для розміщення відходів відповідно до законодавства, здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері поводження з побутовими та виробничими відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи.
Крім іншого, ст. 37 Закону № 187 передбачено, що контроль у сфері поводження з відходами здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів.
Тепер повернемося до Правил, п. 8.25 яких встановлено, що способи знешкодження ТВП потрібно приймати залежно від розмірів населеного пункту.
Для найкрупніших і крупних міст рекомендуються промислові способи їх знешкодження (сміттєспалювальні і сміттєпереробні заводи), для середніх і малих міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів (і у разі неможливості промислового знешкодження в перших двох категоріях міст) необхідне обладнання впорядкованих полігонів твердих побутових відходів; у сільських населених пунктах за відсутності громадського центру і багатоповерхової забудови знешкодження побутових відходів здійснюється шляхом компостування на індивідуальних садибах.
Ураховуючи наведене вище, робимо висновок, що спалювати ТПВ на присадибній ділянці заборонено, оскільки діюче законодавство передбачає відповідні заходи щодо поводження з відходами. Отже, дії осіб, які полягають у спалюванні сміття на присадибній ділянці, караються законом.
Відповідальність за спалювання сміття
Відповідальність за спалювання ТПВ на присадибній ділянці підпадає під кваліфікацію трьох статей Кодексу України про адміністративні правопорушення6.
6 Далі за текстом — КпАП.
Стаття 52. Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель.
Псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур’янами тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян7 і на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста нмдг.
7 Далі за текстом — нмдг.
Стаття 82. Порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення.
Порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти нмдг і на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста нмдг.
Стаття 152. Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.
Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти нмдг і на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста нмдг.
За порушення, передбачені ст. 52 та 82 КпАП відповідно до ст. 2421 КпАП, право розглядати справи та притягати до відповідальності мають відповідні органи державної екологічної інспекції.
А от за порушення ст. 152 КпАП уповноважені притягати до адміністративної відповідальності відповідна адміністративна комісія при виконавчому комітеті сільської, селищної, міської ради та відповідні виконавчі комітети.
Проте, перш ніж притягнути винну особу до відповідальності, уповноважена на те особа повинна скласти протокол. Відповідно до ст. 255 КпАП такими особами є уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції).
Крім того, відповідно до цієї ж статті мають право складати протокол ще посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності.
Увага! Лише громадські інспектори з охорони довкілля складають протоколи за вчинення порушення, передбаченого ст. 82 КпАП, а громадські інспектори сільського господарства складають протоколи за вчинення порушення, передбаченого ст. 52 КпАП.
Алгоритм дій
Якщо ви виявили, що на присадибній ділянці особа спалює сміття, викликайте поліцію, уповноважену посадову особу виконавчого комітету місцевої ради на складення протоколу за вчинення відповідного адміністративного правопорушення, представника громадської організації чи громадського інспектора, які повинні скласти протокол про вчинення адміністративного порушення передбаченого відповідно ст. 52, 82 чи 152 КпАП та направити його до розгляду у компетентний орган, а саме: до відповідного територіального органу Державної екологічної інспекції України, виконавчого комітету місцевої ради або адміністративної комісії.
До відома
Нижче наведено перелік статей КпАП, дотримання яких має велике значення під час адміністративного провадження.
Стаття 256. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснюються її права і обов’язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Стаття 257. Надіслання протоколу.
Протокол надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Стаття 276. Місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.
Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Стаття 283. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити:
- найменування органу (прізвище, ім’я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
- дату розгляду справи;
- відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
- опис обставин, установлених під час розгляду справи;
- зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
- прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу — головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
У випадках, передбачених законодавством України, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.
Стаття 285. Оголошення постанови по справі про адміністративне правопорушення і вручення копії постанови.
Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання.
Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.