Сьогодні під час гасіння чергової лісової пожежі знову натрапив на приклад того, наскільки деструктивною виявилася ідеологія токсичного індивідуалізму та верховенства особистого інтересу над суспільним, яку нам вбивали в голови прихильники капіталізму та вільного ринку. Сьогодні кілька “жирних” будинків вартістю в кілька сотень тисяч доларів просто не згоріли, тому що мені та кільком простим робітникам-переселенцям із Селидового вдалося не дати розгорітися верховій пожежі. Сосни в сухому монокультурному лісі горять як порох, і якщо зайнялася одна – при такому вітрі всій околиці разом із будівлями буде кінець.
Коли я будувався в Піщанці, добре пам’ятаю, скільки коштували ділянки в цьому лісі. Від 5 до 10 тис. доларів. За сотку. Мені було занадто дорого, але й інша думка крутилася в голові: “А якщо пожежа?”.
Я тоді ще тільки вчився будувати і вибирати ділянки для житла, але інтуїтивно враховував ризики. Це зараз вже з багаторічним досвідом у мене є повний чеклист. Фактично сосни в тому лісі і були єдиною цінністю, яка легко могла в прямому сенсі згоріти, що й трапляється досить часто. Особливо зараз, коли кліматична криза, посухи та вітри багаторазово посилилися.
Намагаючись гасити вогонь хвойної підстилки, робітники нестримно лаялися, що власник такого дорогого маєтку не здогадався пробити свердловину для гасіння пожеж, хоча б одну на двох із сусідами. Егоїстичне мислення не спромоглося на більше, ніж “ось побудую будиночок у цьому чудовому лісі, обнесу парканом і буду жити як у раю!”. А що за парканом – сміття, дим, бідність – байдуже. Виявилося, що це так не працює. “Рай за парканом не побудуєш” – я навіть колись написав на цю тему статтю. Купуючи престижну і “золоту” в прямому сенсі ділянку в сосновому лісі, потрібно подбати хоча б про те, щоб ЦЕЙ ЛІС не згорів. Ані на твоїй ділянці, ані поруч, ані у сусіда. В іншому випадку твій прекрасний будинок перетворюється на смердючу обгорілу халепу посеред випаленої пустелі, де неможливо ні жити, ні продати її.
І ось тут ми приходимо до того, хто ж повинен охороняти цей ліс від пожежі, від сміття, від вирубок? Адже само воно якось всупереч “законам вільного ринку” не врегулюється невидимою рукою “до загального блага”. Не кажучи вже про те, що потрібно було враховувати ризики пожеж, повеней, опустелювання, техногенних катастроф, якщо ти вкладаєш сотні тисяч і плануєш жити “довго і щасливо”.
Було зрозуміло, що ситуація з пожежами, підпалами та посухами буде погіршуватися з кожним роком. Але місцеве самоврядування ніяк не переймалося цим питанням – не посилило пожежну охорону, не боролося з правопорушниками. А я переймався настільки, що купив собі пожежну машину і виїжджав на ній гасити пожежі, друкував буклети, вішав білборди, роздавав листівки і ганяв порушників, іноді – з поліцією. А всіх інших робив відомими в соцмережах і піддавав їх громадському осуду. Однак, коли я носився по лісах і степах, борючись з підпалами, ніхто не поворухнувся, щоб допомогти і підтримати. Навіть ті багаті буратіни з місцевого лісу, які побудували свої палаци на “елітних” ділянках.
Що потрібно було б зробити, усвідомивши загрози (крім того, що обрати не-злодійську владу, яка б направила частину громадського бюджету на захист суспільних благ і власності) – так це створити протипожежний кооператив, об’єднавшись із сусідами та однодумцями. А не розраховувати на те, що твій ліс, твій дім обов’язково хтось приїде і врятує. Такі кооперативи та об’єднання іншого роду були б корисні не тільки в сфері протипожежній, але й інших (у мене великий список), що сприяють зростанню якості життя в громаді. Але ні – це було дивно, незручно, затратно.
І як вам сьогодні живеться у ваших розкішних хатинках поруч зі звалищами, у смітті, в диму і з згарищем замість казкового лісу? Починаєте потроху розуміти важливість суспільного інтересу?
Покарані за жадібність і недолугість.
У мене вже давно немає колишнього запалу і спритності. Втомився боротися з тупістю і байдужістю, бігати і затикати дірки, і показувати, як люблять говорити, “на особистому прикладі”. Було зроблено достатньо.
Ще залишилося трохи бажання пояснювати, як працюють нормальні соціальні системи і допомогти щось побудувати, якщо про це попросять. І подбати про те, щоб нічого не згоріло навколо мене, поки я готую собі притулки в більш придатних для життя місцях…
Вячеслав Горобець