Український “фермер” сьогодні – це сучасний “куркуль”, який шкодить селу і державі. Якою має бути нова концепція земельних відносин, що сприяла б розвитку та підвищенню доходів землевласників?
Ще на початку незалежності певні особи під тиском совкової неповноцінності та підглядаючи, як там на Заході, вирішили розвести в Україні фермерів. Але що таке чи хто такий фермер в Україні – досі не визначено законодавчо.
В той же час, наприклад, в США фермер – це той, хто працює на землі. Від дрібного до великого товаровиробника. Виходить, українські партії, які гучно заявляють про підтримку сімейного фермерства чи фермерства загалом – несвідомо підтримують латифундистів та аграрних баронів.
Сімейний бізнес – це коли власниками бізнесу є члени сім’ї (родичі). Як правило, і керівниками бізнесу є члени сім’ї. В Україні великі агрохолдинги належать членам родини чи одній особі. Відповідно, ці підприємства є сімейними і відносяться до сімейного фермерства. Отже, ті хто орендують землю у селян від 1000 гектарів і до 500 тис. гектарів і більше – є сімейними фермерами.
Звісно, говорячи про фермерів, політичні партії мають на увазі сільгосптоваровиробників, які повинні голосувати за партію. І фермер на селі (малий фермер чи сімейний фермер) у них, як колись Ленін, в дитячому садочку: ніхто не бачив, а любити мали усі – такий добрий, і всіх ощасливлює.
Але фермери, начебто, за селян і проти агрохолдингів. Тільки в боротьбі з холдингами фермери пропонують ті ж самі умови селянам, що великі орендарі, великі фермери і великі сімейні агрохолдинги – забрати землю у її власника і осідлати її.
Фермери борються і між собою, також переманюючи селян заради оренди землі. Значить, фермер фермеру – вовк.
Фермер – той же орендар. Значить, фермер селянину – вовк.
Фермери – це підприємці і хочуть великих прибутків. Тому:
- поганий той фермер, який хоче платити за оренду більше і більше;
- поганий той фермер, який не хоче скупити у своїх односельчан землю за місячну пенсію європейця чи ліки;
- поганий той фермер, який не хоче бути власником села чи сіл;
- поганий той фермер, який хоче ділитися прибутком із власником землі й платити в кілька разів більше, ніж та орендна плата, яка платиться сьогодні;
- фермеру невигідно, щоб селянин (власник землі), обробляв свою землю самостійно, тому він не допускає до обробітку землі селянина;
- збори (асоціації) фермерів – активні учасники політичних партій, бо так вони захищають право на узурповану землю;
- на фермері, який скуповує голоси селян, тримаються цілі партії і окремі депутати;
- фермер на виборах кине подачку зголоднілому селянину – власнику землі і скаже, за кого голосувати. Подачка в 300-500 гривень робить ще сильнішим зашморг – і вже депутати й президент вирішують за селянина, як йому жити-гнити;
- фермери вже скуповують землю так само, як і агропідприємства-орендарі та агрохолдинги.
Тому село не тримається на фермері.
Село ще тримається на тому, що будувала сільська община – за гроші колгоспу. Це ФАпи, клуби, приміщення сільських рад, що будувались громадою села, переважна більшість якої працювала на землі колективно.
Формування сіл, їх общин чи громад, якраз відбувалося на підґрунті общинного обробітку землі. Ще досі селяни випасають корів, де вони залишилися, спільно по черзі – це залишки багатовікової общинності.
В Україні числяться 45 тис. фермерських господарств. А селян, яких фермери-орендарі, так само як і агрохолдинги, заганяють в злидні, більше 7 мільйонів, а ще є члени їх родин.
Як бути з селянами, які не фермери? Вони остаточне бидло? Хто підтримає їх напряму, а не через якихось ефемерних фермерів-добродіїв? Хто допоможе організувати їм життя?
Дивіться спілкування з незвичайною людиною, автором концепції нової земельної реформи та захисником інтересів простих селян – Романом Головиним, кандидатом наук з державного управління. У відео “Повертаємо землю собі” він розповідає про те, як зупинити деградацію села, на яких засадах об’єднати власників землі, збільшивши при цьому їх доходи в декілька разів. А також аргументовано доводить хибність сучасних земельних відносин, які шкодять селянину, шкодять селу і державі.
Роман Головин:
“Вбивче для сільського господарства неконтрольоване розпаювання вже відбулося – оренда землі витіснила все те, що раніше жило. Бажання загравати в дрібне сімейне фермерство не доб’є сільське господарство, але ми втратимо не один рік розвитку, не один мільйон українців-трударів емігрують.
В США, незважаючи на збільшення державних субсидій в сільське господарство, дрібні фермери розорені, а середні злидарюють. Ми хочемо перейняти досвід чи повторити помилки?
Дивним є одночасне спирання будь-якої партії на фермера-орендаря чи підприємство-орендаря та риторика проти зняття мораторію на продаж сільськогосподарської землі. Партіям та лідерам час перестати плутатися в поняттях, продаючи виборцям під красивою упаковкою бруд та непотріб.
Землю повинен обробляти її власник. Селянин, як суб’єкт права власності, повинен обробляти довірену йому землю самостійно, як це відбувається в країнах Європи.
За цією концепцією мають право існувати і сімейні фермери, і фермери. І тоді кожен власник землі – той же фермер.
Селяни стали суб’єктами права власності на національне багатство. Їм довірили турбуватися українською землею, основою основ.
Треба підтримувати селянина, а не прихованого під назвою фермера наїзника селянської землі.
І головне, необхідна Народна Земельна Реформа, яка буде спиратися на громади сіл і селищ. Головною задачею реформи є допомогти селянину переглянути погляди на свою землю: що земля не товар, а основа основ.
Внаслідок цього ми отримаємо збільшення доходів селян, справжнє створення робочих місць та усуспільнення прибутку.”