Останні вибори в новоутворених об’єднаних територіальних громадах, які відбулися майже півтора місяця тому, загалом на державному рівні Комітет виборців України визнав найбруднішими з усіх, котрі пережив наш народ за роки своєї незалежності. Їхали, коротше, ми їхали, і нарешті приїхали. Гірка й сумна іронія тут доречна. Бо ж виходить, що насправді вперто рухаємося не до демократії, правничих засад і тієї ж Європи, а кудись зовсім не туди – швидше у зворотному напрямку рачкуємо назад.
Але найгірше нині полягає в тому, що напередодні цих виборів політологи, експерти, лідери та активісти багатьох політичних сил мало не в один голос заявляли: чекаємо з нетерпінням, як там і тут виборці у громадах розпорядяться власною долею і зуміють відокремити зерна від полови та обійтися без порушень виборчого законодавства. Оскільки це немов «примірка викройки» наступних уже незабаром неминучих у нас – і парламентських, і президентських виборів. Тобто на якому рівні та з якими наслідками пройдуть у первинних осередках-громадах, на такому ж відбудуться і майбутні загальнодержавного значення. Як в краплині води ми розгледимо, мовляв, якої влади заслуговує і гідний нарешті український люд. Тим паче, після геть неймовірних страждань, поневірянь і втрат. Та чи чесно й порядно і йому дадуть змогу, і він сам спроможеться обрати тих, хто перейматиметься над усе розбудовою держави, а не нагромадженням приватних капіталів.
Більш ніж доленосну значимість наступних виборів глави держави і депутатів Верховної Ради важко переоцінити: Україну після багатообіцяючої ніби Революції гідності поглинув, навпаки, морок. Вона опинилася на грані або-або. Або запануємо дійсно у своїй сторонці, або розбіжимося по світах знедоленими і жебраками. То від того, кого на цей раз оберемо, залежить, прямо скажемо, бути чи не бути Україні бодай колись потужною і гордою, економічно розвиненою і по вінця багатою та заможною. І винятково чи передусім країною для її народу, а не до кінця розграбованою й зруйнованою злодіями та негідниками усіх мастей.
То що виходить – нам уже не уникнути ні біди, ні фіаско, більше того – руїни, коли українському роду не знайдеться й місця на своїй землі, якщо не просто знову вибори брудні та з численними зловживаннями й порушеннями, а навіть найбрудніші за всю новітню історію та з порушеннями, які доводиться вважати безпрецедентними та поза будь-якими не тільки законами, нормами, статтями, параграфами і комами, а і принципами людської моралі та, тим паче, Божих заповідей?
А тепер давайте скажемо собі чесно й відверто, що під час найбрудніших виборів в масштабах усієї держави знайшлася територіальна громада, котра відзначилася най-, най-, найбруднішими. Найогиднішими, найпотворнішими, якщо хочете. Це Піщанська громада нашої з вами області. Хоч, точніше кажучи, на перших етапах не сама громада себе ганьбила, а ті, хто закрутив тут схему-сценарій зневажання волі народу. Адже піщанцям довелося ціною надмірних зусиль долати численні перепони й підніжки, наперекір – уже прямо будемо говорити – ворогам народу відстоювати свої інтереси.
Одначе чим же уся ця боротьба скінчилася? – ось питання, яке сьогодні не дає спокою і хвилює. Бо оптимістичними виявилися тільки ілюзії, а не надії та сподівання, як дозволив собі висловитися піщанський громадський активіст В’ячеслав Горобець. Так от, оскільки «Фермер Придніпров’я» пильно стежив за всім, що відбувалося у Піщанці напередодні виборів і кілька разів писав про це зі своїх принципово об’єктивних позицій, то має усі права і підстави тепер підвести своєрідні підсумки. І на тих же таки принципових засадах, якими б вони приємними чи неприємними не були для жителів 3-х колишніх сільських рад, Орлівщинської, Піщанської та Знаменівської, і однієї Меліоративненської селищної – правді треба прямо дивитися в очі.
Передісторія
Почнемо з того, що більше року знадобилося для того, аби дозволили з центром у Піщанці створювати окремо взяту ОТГ – об’єднану територіальну громаду. І це незважаючи на те, що концепція так званої децентралізації, котру затіяли наче винятково в інтересах населення і навіть встигли назвати поміж усіх інших реформ в Україні найуспішнішою, однозначно заявила, як відрізала: ОТГ створюються добровільно і за ініціативи та по волі мешканців територій. А що у даному разі люди переважальною більшістю погоджувалися гуртуватися в межах благодатної «курортної» зони Новомосковського району, сумнівів не викликало і було зрозуміло старому й малому.
Усі три сільради і одна селищна на своїх сесіях давали добро уже після того, як там і тут відбулися сходки селян і навіть їхні голосування за об’єднання. Чого ж ще треба!? Однак ініціативній групі на чолі з головою Піщанської сільради Миколою Мазницею п’ять разів повертали документи, які вона готувала й подавала в обласну адміністрацію. Отож повертала, не давала, як то кажуть, ходу Дніпропетровська ОДА. Її голова Валентин Резніченко щоразу знаходив якісь зачіпки, недоробки і прогалини, які ніби й стримували його пересилати документи в столицю на затвердження. Хоч обласна влада мала лише прийняти до відома і завізувати. Хай, мовляв, буде так, як люди забажали. На більше адміністрацію ніхто не уповноважував.
Та насправді обласна держадміністрація селянам поперек дороги лягла, аби встромляти палиці в колеса та раз і назавжди заштопорити-загальмувати процес. І тут ще одна дивина-«несподіванка»: все це відбувалося, незважаючи на те, що саме за попереднім планом децентралізації, розробленим у надрах обласної адміністрації, і передбачалася Піщанська ОТГ разом з Орлівщиною, Знам’янкою та Меліоративним. Тобто ще недавно не те що ніяких заперечень не виникало, а навіть «рекомендували зверху» – і раптом все перемінилося та розвернулося на 180 градусів.
Причому, не одна ОДА ополчилася проти селян – тричі й Бабушкінський районний суд обласного центру знаходив «підстави» відмовити людям у створенні своєї об’єднаної громади. У Знам’янці, бачте, як Пилип з конопель вистрибував якийсь тамтешній житель, котрий був проти. Усі за – за вступ у Піщанську ОТГ, а він – проти. Один-єдиний, як палець. І суд не зупинявся, не соромився і не боявся, виходить, виказувати наскрізь прогнилу й продажну свою сутність і ставав на бік «опозиціонера»-одинака – баламута! – у дружній сім’ї жителів Знам’янки. Аж поки в котре (не інакше, як вкрай роздратований упертим намаганням ініціаторів створення Піщанської ОТГ не відступати і не здаватися, домагатися свого) все той же Бабушкінський райсуд пішов на те, щоб і… заборонити голові ОДА Валентину Резніченку давати добро на задоволення рішення людей. На те, власне, аби сільські люди на свій розсуд розпорядилися своєю долею.
І це тільки один бік свавілля та безчинства, що суд явно поквапився на виручку голові ОДА приборкати селян. Інший стосується винятково суду: районний з обласного центру територіально не мав аніякого відношення як до Новомосковського району загалом, так і до трьох сільських рад та одної селищної зокрема. Не його це компетенція, не його парафія. Але чого не зробиш добрим людям за добру… Чи ви повірите, що на порушення судді безсоромно не звертали уваги винятково, за гарні очі прохачів-позивачів? З якої ж речі раптом виявилася і не потрібною, і не бажаною, і зайвою Піщанська ОТГ? Яка собака вкусила тих, кому вона кісткою по суті застряла у горлі?
Це для мешканців не тільки майбутньої ОТГ, а і всього Новомосковського району не було секретом. А що пересторогою і страхом, так це точно. Бо справа у тому, що тут уже давно завівся «свій» земельний олігарх-поміщик, під контролем якого нині перебуває левова частка тутешніх земель, а наміри прихопити іще більше не дають йому спокою. Спить і бачить себе ледве не управителем намісництва-королівства чи й «воєводства». Щоб як у класика української драматургії Карпенка-Карого: «Їдуть подорожні і навчить чи не навчить біда наших людей обирати для себе гідну владу?! Питають, чия ж це бо земля, а їм кажуть, що Пузиря. Їдуть далі і знову питають, чия? І знову чують, що Пузиря».
Мова йде, звісна річ, про Вадима Нестеренка – ще недавно палкого прихильника Партії регіонів, а зараз народного депутата-члена БПП – блоку і фракції у Верховній Раді Президента Петра Порошенка. Це Вадим Григорович задумав не лише у купі з містом Новомосковськом зберегти усі й сільські та селищні ради Новомосковського району, а ще й доточити до них п’ять з Магдалинівського району: Шевченківську, Казначеївську, Олександрівську, Приютську і Очеретуватівську, та Чумаківську Дніпропетровського району.
Оце буде ОТГ так ОТГ – 70 км вздовж і 70 км впоперек, майже і 70 населених пунктів. Яка вже сьогодні спроможна зібрати на рік у свою казну мільярд гривень податків і зборів усіляких, а скільки збиратиме завтра? Прогнозують, що вдвічі більше. Отож! Є на що зазіхати! Що на вказаних територіях переважають агрофірми і господарства, котрі контролює Нестеренко, це ясно і зрозуміло. Але коли Вадим Григорович ще й висунув геніальну ідею суперОТГ, стало ясно та зрозуміло, чому він загодя до своїх рук прибрав фактично і місто Новомосковськ. Зі своїм далеким прицілом – згодні? Адже обраний містянами новомосковський мер-голова Володимир Літвіщенко, який виявився невгодним Нестеренку, так і не потрапив у крісло градоначальника. У нього Нестеренко посадив свого прислужено виконуючого обов’язки. А сесії міської ради від тих пір скликаються і відбуваються подалі від народу і його присутності за високими мурами хлібозаводу, що перебуває також під контролем Вадима Григоровича. Доступ населення на ці сесії навіть не тимчасово, а постійно заблокований, недоступний і поза зоною досяжності.
Звідси легко припустити, що в разі виникнення ОТГ у масштабах, задуманих можновладцем-намісником, на суто її сільські території ще й не таке чекає. Тим же фермерам, як і одноосібникам, місця у них явно не знайдеться. Як і волі народу. Натомість потреба буде лише у найманих працівниках-кріпаках з усіма сумними наслідками, котрі з цього випливатимуть. Не випадково ж сюди завіявся-приблудився раніше з далеких країв якийсь Василь Кузнєцов. Який, не встигнувши зареєструвати фермерське ніби господарство «Агроволодар», заквапився рейдерським чином захопити ласе й принадне чуже – «Дар» у селі Попасному.
Про цю епопею не тільки область вся знає – «слава» розкотилася по всій Україні. А Василь Кузнєцов на цьому не зупинився – перебрав на себе роль збирача земель. Аж бігом та хекаючи заходився там і тут оформляти з людьми договори-двійники оренди їхніх паїв. Це коли паї уже перебувають в оренді одних, а тут гульк – на них претендує бідовий «Агроволодар»…
Ми до чого зараз ведемо? Що не на порожньому місця виникла війна навколо створення Піщанської ОТГ. Що селяни відчули загрози, які над ними нависли, як страшні чорні хмари, і ні в яку не забажали покірними отарами іти під «патронат» майбутнього земельного магната. Люди вирішили боротися за власне прийнятне для себе і своїх дітей та онуків прийдешнє. Якщо хочете, то кинули виклик і усій нинішній підступній владі, яка нищить український народ уже навіженими темпами.
Так чи інакше, а бунтарство у межах майбутньої Піщанської ОТГ сприймалося за ознаки прозріння селянських мас та їх змоги виступати проти поневолення й закріпачення та боротися за свої інтереси і права, ознаками того, що терпінню людей приходить кінець. І не рано чи пізно, а вже сьогодні вони відмовляться коритися негідникам-дерибанщикам країни і гнобителям її населення.
Відчула уже для себе небезпеку, обласна державна адміністрація тому й заходилася заповзято фактично прислужуватися намірам нардепа-бепепетівця Вадима Нестеренка. Його не візьме, натомість людське виявиться зверху – значить і усій теперішній владі довго не жити. Згадайте, що творилося далі, коли у ряди прихильників створення Піщанської ОТГ мерщій записувалися чи не всі поголовно тамтешні мешканці. Їх за командою зверху навіть морили спрагою – перекривали подачу питної води. Коли ні помитися, ні зуби почистити – залишалося тільки останні гострити на душогубів. І якщо вибори у громаді врешті-решт відбулися, і не лише у Піщанській, а паралельно і двох інших в межах Новомосковського району, це значить, що люди здобули перемогу. Що вийшло по-їхньому. Можна радіти, підкидати догори капелюхи і втішатися, що гуртом вдалося таки «батька» побити.
Сталася лише одна втрата «бійця», яку важко було не помітити. Ошукали головного опонента Вадима Нестеренка, неформального лідера цієї громади і явного переможця перегонів на посаду голови жаданої ОТГ Миколу Мазницю. І як хитро, підступно, нахабно і знущально ошукали. Вважайте, що насміялися над ним, як захотіли. Тому ж Нестеренку було більш ніж ясно, що Мазниця фаворит, і якщо братиме участь у змаганнях, то його ніхто не обжене. От і під’їхали з другого боку: запропонували, аби йшов на вибори від… партії Петра Порошенка «Солідарність». Це ніби додасть йому іміджу і ваги. Та й потім буде підтримка від влади «в усіх діяннях і починаннях». Що не забажає для своєї громади – отримає!
Не тільки його величність Вадим Григорович, а й сам голова ОДА Валентин Резніченко умовляв Мазницю «висуватися» від БПП, а заодно й обіцяв мало не золоті гори. Промовчав лише «губернатор» про те, що це більш буде вигідно для нього самого, оскільки гарантовано отримає змогу доповісти Петру Олексійовичу, наче ледве не стовідсотково обрала селянська громада висуванця президентської партії. Отож так чи інакше, а на фініші створення ОТГ запеклий противник Нестеренка раптом став його соратником і товаришем по одній спільній партії. Вони навіть потиснули один одному руки. Тільки й того, що не обнімалися і не цілувалися.
Холодний же душ пролився на Миколу Павловича за дві чи три години до закінчення реєстрації кандидатів на посаду голови у муках вистражданої Піщанської ОТГ: ніби на надзвичайні термінові збори зібрався районний осередок партії БПП «Солідарність» і… відкликав своє висунення Мазниці в претенденти на папаху отамана нової об’єднаної громади. Уявляєте? Кинули чоловіка, як непотріб. Знайшлися, мовляв, причини, які прихильникам Петра Порошенка, а тим паче Вадима Нестеренка ну не дозволили довіряти Миколі Павловичу, і квит. Що й не дивно, бо не їхнього ж поля він ягода. Плутався під ногами, і не просто заважав, а шкодив – де гарантія, що тепер стане слухняним й покірним, як вірний служака?
Поглумилися, повторюємо, над Мазницею, однак не тільки – і провчили його добряче. Спокусили та згвалтували-використали також і тому, що Микола Павлович на завершальному етапі піщанської епопеї зрадив не лише людей-своїх земляків, а і сам себе. Пригнувся перед тими, хто ще недавно ладен був проковтнути його усього гамузом з потрухами. Не витримав протиборства-бою в останній момент, підняв руки вгору на милість запеклим ворогам – хіба ні? Довелося навздогін махати кулаками. Ніби не марно: обласний Апеляційний адміністративний суд скасував незаконну постанову виборчої комісії «щодо припинення реєстрації кандидата на посаду сільського голови М.П.Мазниці». Оскільки з‘ясувалося, що «протокол і рішення комісії були підписані раніше, ніж відбулося саме засідання по питанню зняття Мазниці з перегонів». І далі: «Свідчення секретаря та членів комісії не збігаються, більше того, на момент засідання рівно половина членів комісії взагалі ще не прийняла присягу і тому не набула ще повноважень». То як гадаєте, це судове рішення допомогло Миколі Павловичу? Як мертвому припарка. Бо верх взяли ті, для кого закони і законність та воля народу все одно, що море по коліна. Вони підняли уже усі свої забрала і вітрила, і мов за вітром неслися до задуманого ними фінішу, де люди-селяни мали спіймати облизня.
Ми на цьому епізоді піщанської передвиборної боротьби не випадково зосереджуємо вашу, шановні наші читачі, увагу. Хіба не ясно було тому ж пану Мазниці, що вовкам пальця в рот класти більш ніж небезпечно? Що будь-яка ніби і приязна їхня посмішка у будь-яку мить перетворюється на злий оскал. І що нарешті ні з того, ні з цього заприятелювати раптом з недругами – значить винести собі сумний вирок. Бо ж з вовками одною зграєю жити, то по вовчому і вити треба – хто цього не знає. А у нашому випадку, забігаючи трохи наперед, гіркий досвід-урок Мазниці нічому, судячи з усього, не навчив і мешканців-селян усієї теперішньої Піщанської ОТГ. Адже ніби боролися-боролися більш ніж відчайдушно, а в результаті…
Втім, тепер «друга серія» виборів у Піщанці, яка практично нанівець звела понад річне протистояння селян з нинішньою владою і її «пестунчиками». Здавалося ж бо, наче перемога людей була уже у них в кишенях – та де вона? Печально і сумно, та випустили перемогу селяни зі своїх рук, як невловиму й недосяжну мрію. Випустили з власної вини. Адже коли гадаєте, що Вадим Нестеренко зі своїм «статутом» потерпів, навпаки, поразку уже тоді, коли не пройшла його ідея великої й неподільної та неозорої новомосковської вотчини, то фатально помиляєтеся. Ні, він зброї не склав. Не заспокоївся, якщо точніше. Навпаки, дуже схоже на те, що з відчаю та чи зі злістю вдався до тих «виборчих технологій», котрі згодом і назвали найбруднішими від усіх інших попередніх. Бо що залишалося робити Вадиму Григоровичу, коли дійсно не вдалося протягти «власну і загодя приватизовану громаду»? Примиритися з тим, що виникне на «його землях» їх кілька окремо взятих. Але й постаратися, аби його люди прийшли в них до влади. Це уже неабиякий плюс. І шанс самому крутити цими громадами, як циган сонцем – по команді струнко слухатимуться там і тут «піддані»! А далі буде видно. Не виключається можливість з часом повернутися й до ідеї єдиного в масштабах усього Новомосковського району і більше нього «царства».
Так чи інакше, але невтомний земельний «олігарх» місцевого значення і почав працювати над тим, аби на командні пости і в штаби не тільки Піщанської, а і Личківської та Перещепинської, які створювалися паралельно з Піщанською, «завести» вірнопідданих йому людей. А що в очільники Піщанської у першу чергу, та це й зрозуміло: тут завелося кубло найнепокірніших Вадиму Григоровичу селян.
Те що ставилося завдання приборкати норовливих будь-якими методами, стало зрозуміло відразу, як було сформовано Піщанську виборчу комісію. Бо за першим разом, судячи з усього, «багнети» Нестеренка промахнулися – з добором членів комісії поцілили в молоко. Чи необачно надали лишку волі місцевому населенню? Бо не зважаючи на те, що в голови комісії пропхнули й людину Нестеренка Августа Блюмкіна, незабаром його спішно замінили. Під цим же приводом одним рипом замінили й кількох «рядових» членів. Тільки чомусь «викинутими» виявилися місцеві жителі, а замість них з‘явилися геть невідомі для селян «приблуди з чужих населених пунктів».
А головне, після цієї «рокировки» більшість у комісії – 11 чоловік – склали таки «делеговані» все тим же Нестеренком чи його «кардиналами». Хоч і це ще не весь «цирк на дроті»: новоспеченим головою Піщанської виборчої комісії виявився Василь Астіон – сумнозвісний в області і дивним чином все ніяк не вловимий рейдер-рекетир, на якому, за даними тієї ж прокуратури, ніде уже клеймо ставити. Правоохоронці зовсім недавно запевняли, що кримінальні справи, тобто не одну, Астіону на цілком законних підставах «шиють», але чи має шанс хоч одна з них дійти до суду – бабця надвоє гадає…
Хоч у даному випадку жителів теперішньої об’єднаної територіальної громади сполошило зовсім інше: за півроку до цього аналогічні вибори було проведено у сусідньому Синельниківському районі, де також люди віддавали перевагу кандидату на посаду голови ОТГ – до речі, Герою України, засновнику свого часу унікального для Дніпропетровщини аграрного підприємства; а це дуже не подобалося, гнівило і дратувало тамтешніх земельних воротил. І було вчинено спробу зірвати вибори зокрема у селі Майському. Туди примчали на автомобілях хвацькі хлопці в камуфляжній формі, вихором увірвалися на виборчу дільницю, потрощили в ній не лише столи та урни для голосування, а й членів дільничної комісії побили. А далі суд першої інстанції визнає вибори на даній дільниці недійсними. І хоч поліція перехопила тітушок-розбійників, хоч виявила у їхніх авто вогнепальну та травматичну зброю, карабіни і помпові рушниці, навіть арматуру та біти, хоч в Реєстрі досудових розслідувань і було порушено кримінальне провадження за №1201704039002114, одначе до цих пір ніхто і на лаву підсудних не сів, не те що у в’язницю. А слідство ведеться ж за доволі серйозними звинуваченнями й правопорушеннями. За ч.3 ст.157 КК – перешкоджання здійсненню виборчого права, роботі виборчої комісії і т.д., за ч.2 ст.345 – умисне заподіяння працівникам правоохоронних органів побоїв різних ступенів тяжкості та інших тілесних ушкоджень, нарешті й за ч.4 ст.296 – розбійництво, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи інших предметів, спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесення побоїв і тілесних ушкоджень.
І от піщанцям «розвідка» донесла, що до шабашу, скоєного у Майському , причетні і ті, хто тепер заходився правити бал і у них. В усякому випадку явно аналогічно тисне на піщанський сільський люд «свій» олігарх Нестеренко. То щоб запобігти найгіршому, тут вирішили загодя готуватися дати гідну відсіч. Було обопільно укладено, погоджено і підписано меморандум про співпрацю з Дніпропетровським корпусом Національної дружини. Бійці останньої разом з місцевими добровольцями у день виборів вирішили заступити на чергування-варту, аби стояти на сторожі порядку і спокою, гарантувати необхідну безпеку, а в разі необхідності і знешкодити негідників.
Про що все це говорило? Про те, не сумніваємося, що у Піщанці виник фронт протиборства здорових сил, для яких над усе інтереси сільського люду, і темних та підступних, котрі уже спинитися не можуть зі своєю ціллю гнобити й руйнувати українське село – колиску нації і скарбницю її генетичного фонду. Ось наскільки у вседержавних масштабах важливе, але запекле – не на життя, а на смерть – пролягло і досягло своєї кульмінації протистояння.
Напередодні неминучих наступних президентських і парламентських виборів це дійсно рубікон, котрий мав дати ясність, чиє буде зверху – нинішньої до потворності оскаженілої влади чи народної нарешті волі раз і назавжди прогнати зі своєї землі знищувачів нації. Точніше, не прогнати навіть відомою мітлою, а змусити до копійки і центу вернути все награбоване та відібране у людей і посадити на нари. Якщо капітан Жиглов у всім відомому фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» казав, що крадії мають сидіти у тюрмах, так ми сьогодні скажемо, що там тільки місце – і його змінити не можна – тепер і ненажерливим баригам та власникам мільярдних уже офшорних рахунків і не кравчуківських хатинок, з яких все починалося, а нині фантастичних заморських палаців та маєтків.
Усе ж це значило тільки одне: звичайні і різні сільські жителі повинні були, як на нас, збагнути й затямити, настільки вирішальний двобій зав’язався не десь там у Києві чи обласному центрі, а у їхніх селах – в Піщанці, Орлівщині, Знам’янці і Меліоративному. Навіть у маловідомих широкому загалу селах-хуторах на зразок Соколового чи Ягідного, Новотроїцького чи Підпільного і Новоселівки. Тим паче, що одіозний Василь Астіон, очоливши тут виборчу комісію, таке почав «чудити», що не те що ні на яку голову, як раніше казали, не можна було натягнути, але й ні на жоден закон, ні на жодну законодавчу норму.
Для початку він разом з печаткою зник ніби в невідомому напрямку, мов крізь землю провалився, і не скликав необхідних засідань комісії, а насамкінець і… переніс місце її розташування та роботи – на власний розсуд, звичайно – з Піщанки у Знам’янку. Але це були тільки квіточки. Протягом двох-трьох годин після того, як районна організація партії БПП відкликала своє висунення на посаду голови ОТГ Миколи Мазниці, претендентами у сільські голови громади раптом зареєструвалося аж 33 «богатирів». Були серед них і сімейні пари, і батьки та діти – не було лише з числа місцевих. В купі бажаючих очолити нову територію набралося 39-ть осіб.
А що за люди косяком рвонули в депутати Піщанської ОТГ – й поготів важко було збагнути. Серед них вистачало знову ж таки іногородців, як то кажуть, також зовсім невідомих селянам, мов ті коти у мішку, жителів навіть обласного центру, а ще більше безробітних – тимчасово не працюючих точніше.
Стало ясно одне: затівається плутанина за принципом «мала купа – давай ще», тому фальсифікації виборів, підтасовок і махлювань не уникнути. Тут і взяла чи перехопила ініціативу група місцевих небайдужих жителів з числа фермерів, підприємців, авторитетних і знаних серед земляків діячів та активістів. Виникла так звана Команда розвитку і реформ. Її штаб-квартира прописалася в Орлівщині – за місцем проживання ініціатора і організатора Сергія Шеповалова.
Команда запропонувала землякам конкретну і реальну програму дій на найближчі два-три роки, аби передусім активізувати розвиток на своїй території найрізноманітнішого аграрного бізнесу. Коли кожен, хто здатен займатися тією чи іншою виробничою або обслуговуючою підприємницькою діяльністю, зможе провити себе і свої можливості. По-друге, Команда висунула й план разом заходжуватися наводити порядок у своїх населених пунктах і навколо них, щоб вернути нарешті селянам права і повноваження господарів у своєму домі, як то кажуть.
Зрештою, про наміри, цілі і програми, які землякам запропонували засновники Команди розвитку і реформ, напередодні виборів «Фермер Придніпров’я» писав доволі детально – див. статтю «Якщо не києм, то палицею» у номері від 25 квітня ц.р. Процитуємо її: «Тепер ви зрозуміли, які пристрасті тут завирували. Ціла буря здійнялася! І не помічати її, ігнорувати зась. Не вийде уже. Адже загартований річною війною народ за свої інтереси готовий боротися до кінця. Точніше – готується на завершальному етапі захистити уже по суті завойоване». Зрозуміли? Наперекір висуванцям Вадима Нестеренка – та й не тільки його, бо на ласий шматок у вигляді Піщанської ОТГ справді налетіли і як мухи на мед, і як круки на безпомічну ніби свіжину дійсно цілими зграями завойовники та спокусники з зовні, – а тут нате вам, у селян появилася своя гідна «альтернатива» – свої кандидати. Люди, які разом з усіма тут страждають, які добре відомі у своїх селах. Не раз перевірені в роботі та діяннях, роками на виду у всіх із характерами та вдачами, здібностями і так далі.
Здавалося б, і «найкозирніші» карти противної сторони биті, і тепер перемогу сільський народ не випустить зі своїх рук. Залишилося тільки проголосувати за своїх, довірити їм власне прийдешнє – і вважайте, що «їхнім тут не бути».
І ось вибори відбулися. Відразу скажемо, що своїми результатами вони справили враження бездарно втрачених можливостей. Тобто весь оптимізм як рукою зняли. Що далеко від населених пунктів ОТГ в Комітеті виборців України сприйняли їх за найбрудніші в останні роки загалом в державі – це ще й не основна біда, якщо хочете знати. В масштабах самої Піщанської громади це швидше найбільш ганебно. Знеславили себе тутешні жителі-селяни настільки, що прикро і соромно за них. І це незважаючи навіть на те, що Вадим же Нестеренко і його гоп-компанія явно зазнала нищівної поразки. Жоден претендент як на посаду голови ОТГ, так і у якості депутата ради від олігарха, який волів підім’яти під себе територію, не набрав належної кількості голосів. Усі пролетіли мимо, як за 5 з лишком тисяч кілометрів звідси фанерні дошки над Парижем.
Одначе ж головою громади на перший погляд несподівано обрали 24-річного студента Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ – «поліцейської академії»! – Дмитра Лисичкина. Молоду людину, яку досі сном-духом тут раніше ніхто не знав. А він набрав мало-не мало – понад 80-т відсотків голосів. Тобто домігся результату, який сміливо можна вважати приголомшливим. Хоч на другий погляд нічого надзвичайного насправді то й не сталося: за Лисичкина наполегливо агітував… Микола Мазниця. Тобто той самий найбільш реальний претендент, якого мастаки з оточення Нестеренка під прикриттям партії Петра Порошенка «Солідарність» хвацько обвели кругом пальця. А тепер вийшло, що Микола Павлович не менш переконливо віддячив їм аналогічним чином. Ще раз навздогін також нагадав чи продемонстрував, що до його визнання і авторитету всім разом і порізно з прислужників Вадима Григоровича так далеко, як куцому до зайця. Це раз.
А по-друге засвідчив, що якби брав участь у виборах, то зібрав би явно більше 90%. Отож як не стрибав зі своїм кодлом Нестеренко, вище від Миколи Мазниці стрибнути не вдалося. Народжені повзати перед «хазяїном» літати не можуть. Більше того, понад отих 80 відсотків, котрі набрав студент з поліцейського університету, то це теж відсотки Мазниці…
Ось тут і хочеться запитати жителів Піщанської ОТГ, а ви певні, шановні, чи де гарантія, що Нестеренко зі своїми підступними намірами дійсно програв і тепер перебуває в становищі поза грою? Бо кого ж вибрали ви на цей раз у депутати? – питання, погодьтеся, яке не викликає ні захоплення, ні оптимізму та надій. Що засвідчила уже перша сесія ради, на якій різношерстна аудиторія-братва, як Лебідь, Рак і Щука з байки Глібова, тягнули-перетягували воза у різні боки. І якщо хтось сьогодні візьметься стверджувати, наче не вистачить серед них схильних перекупитися-перекинутися на користь Нестеренка, ми скажемо прямо: зарікатися зарано. Навпаки, нічого дивного не буде, якщо насправді не мине і місяця, як один поперед одного заспівають-завиють під дудку Вадима Григоровича. Адже самі вони у більшості фактично за безцінь скупили голоси у людей – невже для вас це секрет? Отож поки ніби можна втішатися, що тепер район буде без Нестеренка і його підлабузників, ця компанія має шанси зайти-виповзти з іншого боку.
Не вірите, сумніваєтеся? Тоді давайте розбиратися і аналізувати разом. Нинішній депутатський корпус Піщанської ОТГ – 17 обраних від «Батьківщини» та 4 самовисуванців. Від БПП в депутати потрапило двоє, а від Опозиційного блоку, «Укропу» та Радикальної партії Олега Ляшка по одному. І зверніть увагу, що жодного не обрали з тих, кого висувала своя Команда розвитку і реформ. Хоч вона єдина пропонувала землякам конкретну програму дій – причому, не тільки власних, а спільних, щоб гуртом, як то кажуть, батька – і негаразди та всяких нечестивців заодно – бити.
В чому ж річ? Що сталося? Яка кішка дорогу місцевим кандидатам перейшла? Коли громадського активіста з села Піщанки В’ячеслава Горобця запитали, чому на його погляд Команда розвитку і реформ зазнала по суті нищівної і навіть ганебної поразки, він відповів чітко і ясно, мов відрізав: «Тому, що Команда грала чесно. Тому, що Команда ставила на волю й сумління своїх земляків, їх спільне бажання повернутися у свої села знову і повноправними, і небайдужими господарями, для яких власне благополуччя і майбутнє без принижень, безпомічності і страху перед новітніми панами над усе».
Ви зрозуміли? Значить всі інші, котрі і взяли верх, грали не зовсім чесно, якщо і зовсім не чесно – такий висновок доводиться робити? – запитуємо знову В’ячеслава Горобця. І чуємо у відповідь, що заперечити цьому навряд чи посміє хтось з мешканців Піщанки, Меліоративного, Знам‘янки і Орлівщини – хтось з тих мешканців, яким тепер правда очі коле.
«Одне діло, що міняли-тасували членів виборчої комісії, відмовлялися проводити її засідання, ховали чи крали печатку, купами реєстрували невідь кого і нарешті «пересиджували» виборчу компанію не там, де мали сидіти, – говорить Горобець, – і зовсім інше, що горами розвозили і роздавали пакети з цукром та гречкою, цілі продуктові набори теж. Навіть сучасними економними електролампочками «по три на брата» спокушали, переманювали на свій бік виборців…»
Коротше, купляли народ, як хотіли, а народ аж бігом і наввипередки радо продавався. Міняли тут селяни не шило на мило, а свої голоси на жмені тієї ж гречки, коли інтереси з боєм новоутвореної територіальної громади багатьма прирівнювалися до ціни лампочки – вважайте, що були вони їм до лампочки. Колись, ще будучи головою Соціалістичної партії, Олександр Мороз говорив: «Дають гречку – беріть, а будьте мудрішими, ніж про вас думають – голосуйте за того, за кого варто голосувати». А тут же одні ще й по двісті гривень за голос давали, інші, правда, тільки по сто. Не всім, виходить, везло продатися за вищу ціну, але бажаючих в обох випадках, розповідають, вистачало з надлишками. Хоч насправді були й щасливчики поміж щасливчиків: деякі партії, аби люди віддавали голоси за їхніх кандидатів, давали й по 500 гривень – уявляєте, яких грошей їм не шкода було? А щоб з гарантією та дійсно з зиском вкладати свої кошти, вимагали у людей ксерокопії їхніх паспортів. Навіщо – здогадатися не важко. Або щоб психологічно зомбувати виборців, або щоб за них і голосувати.
Адже дорікати доводиться жителям громади і за те, що навіть трохи менше 50 відсотків їх прийшло на виборчі дільниці. Невже отак збайдужіли, що геть не переживали, не хвилювалися і не переймалися долею тих сіл, де живуть самі і мають жити їхні діти та онуки? Чи дуже далеко було йти, що боялися не здолати дороги? Втім, не виключено, що дехто просто й не зміг дійти. Адже в день виборів там і тут ще й наливали «фронтові» сто грам горілки. Потім ще по сто, потім ще – де-інде й в приміщеннях дільниць зависав такий горілчаний аромат, що хоч шукай огірка та закушуй… Чи це вже передаємо ми куті гіркого меду? Тільки ж яка різниця, що Роман Данилевський, працюючи у підлеглій Нестеренку фірмі «Світанок», битий рік раз-у-раз позивався до суду на усіх своїх земляків, ніби їхнє уперте бажання заснувати Піщанську ОТГ незаконне, і тепер й усіма тими його земляками, котрі за ламані копійки продали власні голоси? Ніякої різниці немає!
Більше того, люди продали самі себе і своїх односільчан будь-кому у найми й барани та голоту – продали власну честь і совість та майбутнє своїх же дітей. За срібний гривеник спровадили і те, за що їхні односельці-активісти боролися битий рік. Це той випадок, про який не одне уже покоління великих людей говорять, що кожен народ заслуговує тієї влади, якої він вартий.
Трагізм цього фіаско передусім же полягає в тому, що сільський люд обирав не далеку від себе владу, не верховну, столичну чи обласну, навіть і не районну – а таку, ближчої від якої немає і бути не може. Свою домашню, якщо хочете. А що буде, коли настане час парламентських чи й президентських виборів? І коли за голоси платитимуть не копійками, а центами, даруйте? Коли обманюватимуть народ, шитимуть у дурні усі підряд нечестивці, які уже мало не усі роки української незалежності чіпляються за мандати, посади і крісла, як оскаженілі – аби лишатися біля корит?! Їх ні за вуха, ні за хвости не відтягти геть. Готові наче усе віддати, аби потім мати змогу вернути назад у сто крат більше. І пудами, центнерами та тоннами вішатимуть народу локшу на вуха, «закріпляючи» їх нещасними кілограмами гречки чи цукру. Кидаючи подачки у товпища електорату, ще й збоку єхидно спостерігатимуть, як там і тут виборці один поперед одного підбиратимуть недоїдки з їхніх столів.
Це і страшно, і прикро за наш народ. Коли він прозріє і збагне, що влада обирається не для того, аби красти, гнобити і жирувати, а щоб створювати для людей пристойні умови життя? Що ми насправді не обираємо «вибраних», а наймаємо собі менеджерів, котрі зобов’язані вірою і правдою служити своєму народу. Тому досить гнутися перед ними – навпаки, вони мають залежати від нас і нашого волевиявлення. От поки такого розуміння-просвітління у нас усіх не сталося, Україна й опинилася нині над проваллям-прірвою, у яку, ще трохи, зафурчить як у чорну діру, з якої вороття уже не буде.
Ми всі довибиралися до того, що наразі маємо остаточно антинародну владу, котра не просто грабує державу, а відверто й послідовно знищує і її народ. Всі епохальні «реформи» й зусилля нинішньої влади переслідують одну мету – зачистити територію від українського населення, зжити його зі світу і рідної землі, а спродавши потім безмежні простори чорноземів і багаті надра чужоземцям, зажити з власними дітьми-нащадками великими панами.
Пенсійна реформа жалом націлена на те, щоб число пенсіонерів в Україні звести нанівець, медична й поготів для того затіяна, аби вимирало населення уже тисячами і мільйонами. Освітня воліє усіх «рядових» дітей обернути в неуків і неборак… І продовжувати перелік злодіянь катів від теперішньої вітчизняної влади? Хоч хвилює, не дає спокою і б’є на сполох інше: то що, ми не здатні відстояти себе і свою всю територію тільки тому, що вкотре вроздріб і оптом продамося загарбниками, шакалам і крукам, організованим злочинним угрупуванням, мафіозним кланам крадіїв і корупціонерів, як у селах Піщанської об’єднаної території продалися щойно ні за цапову, вибачайте, душу.
І Комітет виборців України, і політологи та експерти мають рацію: так, як відбулися останні вибори в ОТГ, за такими сценаріями та технологіями чекайте і наступних на загальнодержавному рівні. Чи давайте нарешті внесемо суттєву поправку: такі вибори, як оці, що відбулися у Піщанці і навколо неї, пора сприймати за урок, як перестати нам вибирати окупаційну для народу владу – згодні?! Бо ж сьогодні ситуація така, що українському люду відступати назад нікуди. Сьогодні відступати, пасувати, блазнями гнутися перед «елітою», котра давно себе скомпрометувала далі нікуди і по шию погрузла у зраді власного народу – значить добровільно записуватися у самогубці.
Так і хочеться навіть не вигукувати, а кричати: люди, схаменіться, будьте пильними! Не дайте себе знову обдурити і остаточно закабалити та закріпачити. Біда має врешті-решт навчити. В тому числі має вчити і гіркий урок, який подали історія з утворенням у Новомосковському районі Піщанської об’єднаної територіальної громади та на рівні фальшивого старту перші вибори у ній своєї влади. І навчити сьогодні, бо завтра уже буде пізно.
Хай чухають потилиці та кусають лікті хто завгодно, тільки уже не ми у своїй Україні. Бо на цей раз, якщо не засвоїмо подібний до піщанського урок, не гулі набиватимемо й далі, а розіб’ємося боляче і на друзки. Продавати можна все, що своїми руками вирощуємо й виробляємо, тільки не себе і свою територію – марно, йдеться про невелику сільську ОТГ чи у межах усієї держави.
Микола ЯСЕНЬ