Поки вся країна збирає по гривні на дрони, РЕБи та «Мавіки», у Піщанській ОТГ, схоже, живуть у паралельній реальності. Тут діє принцип: «Кому війна, а кому — мати рідна». Складається враження, що наші керманичі дивляться на події в країні через рожеві окуляри: фронт десь далеко, а тут головне — встигнути «освоїти» бюджет, поки музика грає. Бо, як кажуть, куй залізо, поки не прийшли аудитори.

🌳 Озеленення по-царськи: клени за ціною пів царства Вересень. Виконком урочисто затверджує нові розцінки на озеленення. Тримайтеся міцніше за стільці: посадка одного червоного клена з доглядом оцінена у 3459 грн, а одного куща бузку — у 1129 грн. Це не ландшафтний дизайн, це якийсь «золотий дощ» на клумбах! У той час, коли волонтери рахують кожну копійку, ми, виявляється, терміново рятуємо громаду декоративними кущами. Ну бо хто ж нас захистить від ворога? ЗСУ чи «священний піщанський клен»? Виглядає так, ніби гроші нам муляють кишені.

🏫 Освітній провал: навчання «у свинячий голос» Поки сусідні Орлівщина, Меліоративне та Знаменівка відкривають школи з людськими умовами, Піщанка обрала свій, «унікальний» шлях. Діти вчаться за графіком «тиждень ходимо — три сидимо вдома». Це не освіта, це лотерея. Але справжній трилер — це наше «ноу-хау» укриття. Для школи, де навчається пів тисячі дітей (плюс вчителі), встановили мобільне бетонне «одоробло» на 100 осіб. Умови «лакшері»: діти сидять на лавках без спинок, притуляючись спинами до крижаного бетону, як горобці на морозі. І вишенька на торті — локація. Це диво інженерії втулили прямісінько між газовою котельнею та електрощитовою. Не укриття, а квест «вгадай, звідки бахне».

А знаєте, що найприкріше? Міжнародні донори були готові зробити нормальне сховище своїм коштом! Але коли побачили геніальну ідею нашої влади — підкопуватися під фундамент школи (який на це не розрахований!), — то перехрестилися і втекли, відмовившись брати гріх на душу. Як то кажуть: змусь дурня Богу молитися, він і лоба розіб’є, і школу завалить. Садочок теж працює «для галочки» — з 8-ї до 12-ї. Зате гроші з бюджету справно течуть на зарплати та опалення напівпорожніх стін.

🚜 Асфальт замість життя На ремонт вулиці Садової в Орлівщині фактично списано понад 13 мільйонів гривень. Тринадцять. Мільйонів. В землю. За ці гроші можна було б закрити потреби цілого батальйону в «мавіках», але ж у нас дороги кричать «рятуйте» гучніше, ніж фронт. Мабуть, вважають, що ворожий танк злякається свіжого асфальту і розвернеться.

💸 Комунальна «бездонна бочка» ТОВ «КОМСІТІ» ми, схоже, всиновили всією громадою. За серпень їм компенсували 1,47 млн грн, за вересень — 1,11 млн грн. Бюджет тече, як вода крізь решето, а ми все підливаємо й підливаємо приватній компанії. Може, досить вже годувати їх з ложечки? Чи у нас комунальна сфера — це священна корова, яку не можна чіпати?

Плитка як стратегічна зброя І наостанок. У планах — реконструкції площ перед будинками культури. Логіка залізна: «аби гарно було». Хай навколо хоч трава не рости, а плиточку ми перекладемо. Це вже навіть не «бенкет під час чуми». Це — гопак на даху, що горить.

Громада має право знати:

  1. Чому під час війни пріоритети — це клумби по 3000 грн і асфальт, а не безпека дітей?

  2. Чому ми спонсоруємо комфорт чиновників, ігноруючи реальні загрози?

  3. Чому гроші «освоюються», а не працюють на перемогу?

Здається, комусь час нагадати, що влада — це не привілей витрачати наші гроші на забаганки, а відповідальність перед людьми.

Напишіть свій відгук