Присамар’я- красива назва, в людини яка вперше чує цю назву в уяві виникає образ якоїсь території, такої наприклад як Побужжя або Придніпров’я але у кожної землі і своя історія і свої неповторні перлини.
Наше Присамар’я – це територія яка витягнута вздовж течії річки Самара, витоки якої починаються на Донбасі і закінчується впадіння в Дніпро в районі Ігреньского півострова, басейн річки Самари включає в себе не тільки русло та численні стариці але й дуже обширі плавні.
В цій статті я розкажу вам лише про два села які входять до басейну річки Самари – Піщанка та Орлівщина.
У Сиву давнину за часів Козаччини у самарських хащах козаки заснували військовий шпиталь І назвали його на честь Святого Миколая, так у нашому краї виник Самаро-Успенський Миколаївський монастир. З плином років монастир чекала важка історія, періоди розквіту та занепаду. В один з таких періодів розквіту й утворилось село Орлівщина. Перша назва Орлівщини була Орловий кут, згідно переказів місцевих мешканців козак з прізвиськом Орел, заснував зимівник на середній течії Самари, біля місця впадіння її притока Самарчук. Місцевість була дуже вигідно розташована відносно річки та її протоків, місце мало велику господарську цінність, наявність риби у річках та дикого звіра в самарських хащах дозволяло мешканцям зимівника мати добрі статки. Слобода Орловий кут була вільною свободою тут не було кріпосного права, присутнього в той час на теренах Російської імперії.
До вільного життя на цих територіях почали тягнутися безземельні та знедолені люди. Територія Орлового кута швидко засвоюється втікачами та людьми які шукали кращої долі з різних губерній Російської імперії, які починають вести господарство та заводять родини. Саме в цей час з Кошу Запорізького надходить наказ про заснування на території Орлового кута державної Слободи Орлівщина, в цьому ж році слободу Орлівщина з візитом відвідує кошовий отаман Петро Калнишевський. Згодом в слободу Орлівщина буде переміщено з Січі школу співів для підготовки церковних читців та співак які потім будуть призначатися служити по всім новим церквам та приходам Запорізького краю.
Одночасно із заснуванням слободи Орлівщина засновується також Слобода Чернеча яка загалом складається з сімейних монахів Самарського монастиря, які в свою чергу своїм високим духовним покликанням створюють зразкову слободу на території Війська Запорізького. Згідно з наказом Кошу в Слободі Чернечій дозволяється крім монахів осилити 50 козаків з родинами, згодом в слободі Чернечий будується дерев’яна церква Архістратига Михайла, задля задоволення духовних потреб місцевих жителів. Трохи пізніше Слобода Чернеча перейменується в державну слободу Піщанка. Так як і Орлівщина, Піщанка була населена вільними людьми на яких розповсюджувалась панщина, але практично все населення цих слобод було зайняте на обслуговуванні Самарського Військового монастиря, одні доглядали за хворими та пораненими, інші працювали на численних монастирських хуторах та уходах, своєю повсякденною натхненою працею вдихаючи життя у цей дуже красивий куточок України, самі по між собою називаючи цей край Козацькою Палестиною або ж Раєм на Землі…
Загалом слободи мають спільну дату заснування, споріднену історію створення і навіть зараз ми маємо змогу прослідкувати історичний зв’язок цих двох сел.
Події які розгортаються на теренах Присамар’я після зруйнування Запорізької Січі, та період панування радянської Влади, на жаль не приносять єдності, а навпаки тільки сприяють подальшій дезінтеграції та деструкції тих зв’язків які були положенні в основу створення цих сел. Але не дивлячись на намагання царського уряду та радянської влади, ці історично дуже важливі населені пункти, змогли зберегти свою неповторну самобутність та набути індивідуальних рис, та особливостей.
Теперішній час ставить перед нами завдання об’єднання наших громад, тому зараз важливо відновити історичну справедливість і об’єднати зусилля багатьох історичних громад та поколінь, заради суспільного добробуту, забезпеченого майбутнього для нас та наших дітей.